Минуле неможливо забути, особливо коли воно написане кров’ю та закарбоване болем мільйонів. Днями у нашому коледжі відбувся урок пам’яті «Запали свічку», присвячений 92-м роковинам Голодомору 1932–1933 років в Україні.
Організатори заходу — класний керівник групи КОБ-183-Максименко Олена Георгіївна та класний керівник групи КОБ-184-Мосьпан Ольга Іванівна — разом зі студентами розкрили жахливу правду про штучний голод, що став геноцидом української нації.
Під час виховної години звучали факти та свідчення, від яких завмирало серце:
- Сповідь очевидців: Студенти зачитували спогади Ганни Кирилюк та вчителя Григорія Коноваленка, перед очима яких вимирали цілі села та класи.
- Документальна правда: Були оприлюднені цифри з архівів 1933 року, які наочно демонструють масштаби спланованого винищення українців.
- Поезія болю: Зворушливі вірші «Вічний монолог» та «Бозю, що там у тебе в руці?» у виконанні учнів допомогли присутнім відчути трагедію кожної дитини, яка так і не встигла вирости.
Особливим моментом стала символічна акція запалення свічки. Вогник у руках студентів став знаком того, що ми пам’ятаємо ціну свободи та хліба на нашому столі.
"Ми в цій землі житами проросли, щоб голоду не знали люди вічно..." — ці слова стали лейтмотивом заходу.
Завершився урок пам’яті піснею-молитвою Тараса Петриненка «Боже, Україну збережи». Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих і обіцяємо: пам’ять про цей злочин проти людства ніколи не згасне.
Нехай ніколи більше на нашій благодатній землі не повториться подібний жах. Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо.
